“Дітей потрібно просто любити!”

Вони щодня чекають когось у гості, натомість згадуємо про них лише на великі свята.
Ображені на весь світ і замкнені у собі діти – як їм живеться в інтернатах і дитбудинках

“Дітей потрібно просто любити!”

Діти, які до кінця не втрачають надії, що одного разу мама чи тато таки повернеться і забере їх додому. Кожен із них живе у своєму світі, де має місце і біль, і ненависть до всіх, і відчуття непотрібності. Їм не так потрібен новий одяг, взуття чи неймовірно смачні страви. Їм бракує лише нашої уваги, любові, тепла!

Одного разу їх уже зрадили найрідніші люди у їхньому житті, тож маємо проявити принаймні краплю співчуття до цих дітей. І попри всю свою зайнятість і нестачу коштів бодай час до часу згадувати про них, навідувати їх і просто обіймати, щоб ці діти хоча б у цей момент відчули себе потрібними.

Як писала “Львівська Пошта” у матеріалі “Їм потрібна наша увага!” (№48 за 21 червня 2018-го) улітку 2017-го в Україні розпочалася реформа деінституціалізації. За цим терміном ховається докорінна зміна системи інтернатів, в яких нині перебуває понад 100 тисяч дітей. При цьому 92% з них мають родину і лише 8% сироти. До слова, реформа не передбачає закриття інтернатів. Вона спрямована на спілкування з батьками, які віддали свою дитину в інтернат, з’ясування причин цього і створення сприятливих умов для повернення дитини в сім’ю. А ті діти, які з різних причин все ж залишаться там, житимуть у будинках сімейного типу – до 10 осіб у одному закладі. Вони матимуть одного-двох доглядальників, які виховуватимуть їх, вчитимуть бути самостійними.

Головне завдання: знайти підхід до кожної дитини

У Лаврівському дитбудинку (Старосамбірський район) сьогодні проживає 14 вихованців. Дітки ходять на танці, співають, малюють, вишивають, а дівчатка своїми ручками роблять прикраси з бісеру.

“Насправді працювати у дитбудинку важко. Кожна дитина має свій характер, своє бачення світу. Діти-сироти, діти з неблагополучних сімей, діти позбавлені батьківського піклування – усі вони насправді дуже різні, і наше завдання: знайти підхід до кожного! На щастя, у нашому дитбудинку хороший колектив, який справді любить діток. Тож працюємо злагоджено, щоб усі діти почували себе як вдома”, – розповіла “Львівській Пошті” директор Лаврівського дитбудинку “Рідний дім” пані Любов. 

З її слів, коштів, які держава виділяє на утримання діток, здебільшого вистачає. “Звісно, виникають різні непередбачувані ситуації, тож допомога меценатів, волонтерів не буває зайвою. Намагаємось робити запаси на майбутнє, бо це нині у нас 14 дітей, а наступного місяця їх уже може бути, скажімо, 24”, – каже пані Любов.

Держава виділяє близько семи тисяч гривень на місячне проживання однієї дитини в інтернаті

Дитбудинок працює уже понад десять років, і за цей час дуже важких вихованців не було. “Деякі наші випускники нині працюють педагогами у нашому ж дитбудинку. Багато вихованців успішно вступили до різних вишів, а також до училищ. А один наш випускник став художником. Він – наша гордість!”, – розповідає пані Любов.

З її слів, бажаючі допомогти у будь-який час можуть приїхати до дитбудинку, щоб поспілкуватись з дітьми. “Як я уже сказала, усі діти мають різний характер і до кожного потрібно знайти підхід. Іноді дитині важко, щось наболіло, і вона не має кому про це розповісти. Тож саме спілкування, увага та час, який приділите тій дитині, допоможуть їй. Дитина ніколи не злукавить, завжди скаже, те, що відчуває!”, – каже співрозмовниця.

“Стосовно реформування системи інтернатів в Україні, то вважаю, що суспільство ще не готове до таких змін. Звісно, сімейні форми виховання куди кращі, аніж виховання дітей у інтернатах по 150-200 осіб. Та повірте, люди, які наважуються піти працювати у дитбудинок чи інтернат, – це люди, які горять любов’ю до дітей! Думаю, деяким дітям краще буде все ж залишитись з людьми, які наглядають і дбають про них, а не повертатись до батьків, які колись самі ж і привели їх в інтернат”, – наголошує вона.

Бажаючі приїхати поспілкуватись з дітьми або завезти необхідні речі для них, звертайтеся за тел. 0974910124.

Робота з дітьми потребує самовіддачі

У с. Корналовичі (Самбірський район) у дитбудинку проживає 37 дітей. Тут вони плавають у власному басейні, стрибають на батуті та грають футбол. У селі також є річка, де дітки з задоволенням купаються. Та найбільше малеча чекає гостей, волонтерів, які відвідують їх, спілкуються з ними та бавляться в різні ігри. Дітям тут справді цікаво, розповідає “Львівській Пошті” директор районного дитбудинку змішаного типу “Рідний дім” пані Марія.

“Робота з дітьми – це справді важка праця, яка потребує відповідальності та неабиякої самовіддачі. А простіше кажучи, дітей потрібно просто любити! До слова, я працюю з дітками уже понад 42 роки – так само, як і більшість вихователів нашого дитбудинку. І, повірте, за цей час уже полюбили діток як власних”, – каже Марія.

“Дітей потрібно просто любити!”

Усі діти мають різний характер і до кожного потрібно знайти підхід. Іноді дитині важко, щось наболіло, і вона не має кому про це розповісти. Тож саме спілкування, увага та час, який приділите тій дитині, допоможуть їй. Дитина ніколи не злукавить, завжди скаже, те, що відчуває!

З її слів, загалом коштів, які виділяє держава на утримання дітей, вистачає. Однак, звісно, бувають різні непередбачувані ситуації, коли без допомоги небайдужих не обійтися. 

“Зараз дітки на канікулах. Більшість із них батьки забрали додому на цей місяць. А у липні діти поїдуть на відпочинок у табір у Сколівському районі. До слова, уже у серпні вони повернуться, і радо чекатимуть на гостей. Тож запрошуємо усіх бажаючих приділити трішки часу дітям. Певна, таке спілкування неабияк важливе для них. Також дякую волонтерам і небайдужим. Завдяки їм дітки з нашого дитбудинку побували у аквапарку, дельфінарії, зоопарку. А ще часто діти їздять на благодійні концерти до Львова”, – розповідає Марія.

Діти у інтернатах і дитбудинках потребують вражень, спілкування та уваги

З її слів, реформа системи інтернатів в Україні лише за певний час покаже результат. “Звісно, добре було б, якби кожна дитина мала маму і тата. Однак для того, щоб ця реформа запрацювала, потрібен не один-два роки. Бо потрібно розуміти, що діти, які зараз перебувають в інтернатах, не просто так туди потрапили. У когось неблагополучна сім’я, тому дитині краще жити в інтернаті, а хтось просто не хоче займатись своєю дитиною. Тобто більшості дітям у інтернатах та дитбудинках краще, аніж вдома”, – переконана пані Марія.

Із нагальних потреб у дитбудинку – закупівля канцтоварів до школи для дітей. Тож бажаючі приїхати поспілкуватись з дітьми або завезти необхідні речі для них, звертайтеся за тел. 0971437982.

Європейський досвід

За кордоном зовсім інша система закладів опіки дітей. Там немає інтернатів, де мешкає по 100-300 дітей, як в Україні. Натомість для дітей-сиріт там існують будинки сімейного типу, які сьогодні активно намагаються створити у нас. У таких закладах мешкає не більше 10-15 дітей, розповіла “Львівській Пошті” засновниця та голова правління благодійного фонду “Українська Галицька Фундація” Валентина Ведровська.

“Також за кордоном існує практика створення малих групових будинків – щось на подобі дитбудинку, але зсередини ця система працює по-іншому. А саме: там живуть діти не більше півтора року. Це діти, які потрапили у складну сімейну ситуацію. І поки вони там живуть, відповідні державні органи вирішують їх проблеми. Там вони проживають в умовах наближених до домашніх. Тобто самостійно перуть свій одяг, купують продукти, гуляють з друзями, відвідують школу тощо. Водночас поряд живуть доглядальники, які спостерігають за цими дітьми. До слова, в Україні також практикують створення таких закладів. Однак у нас ця система має недоліки: проблеми цих дітей не вирішують, вони до повноліття живуть у таких закладах”, – розповідає Валентина Ведровська.

За кордоном зовсім інша система закладів опіки дітей: там немає інтернатів, де мешкає по 100-300 дітей, як в Україні

З її слів, будинки сімейного типу навчають дітей бути самостійними. Натомість дітки у наших інтернатах іноді навіть не знають, що для того, аби чай був солодким, потрібно до нього додати цукор. Бо зазвичай їм уже цей час подають готовим для споживання.

“Тож саме завдяки реформації системи інтернатів в Україні та створення будинків сімейного типу багатьох дітей вдалося повернути в сім’ю. Однак проблема в тому, що у дитбудинки сімейного типу можуть потрапити лише діти, які не мають батьків: діти-сироти, або діти, позбавлені батьківського піклування”, – зазначає Валентина Ведровська.

Допоможімо ближньому

Сьогодні на Львівщині близько 40 державних закладів опіки дітей. Загалом там перебуває понад п’ять тисяч вихованців, з яких лише 2,7% не мають батьків. Решта дітей мають сім’ї, але з певних причин батьки не можуть виховувати їх удома, каже Валентина Ведровська.

Сьогодні на Львівщині близько 40 державних закладів опіки дітей. Загалом там перебуває понад п’ять тисяч вихованців

“Люди, які хочуть допомогти, насамперед мають спостерігати за дітьми, які поруч. Допомагайте дітям, які навколо вас, придивіться до своїх сусідів. Якщо раптом запідозрите, що батьки неналежно відносяться до своїх дітей або в сім’ї є якісь труднощі, обов’язково зверніться в Службу у справах дітей або у Львівський центр соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді. Тобто привезти одяг, іграшки, їжу в дитбудинки можна, однак цього не потрібно, бо держава вдосталь забезпечує цим дітей!” – наголошує Валентина Ведровська.

Натомість важливо допомагати людям, які потрапили в складну життєву ситуацію, – щоб їм не довелося віддавати дитину в інтернат, каже вона.

“Нещодавно до нашого фонду звернулася мати п’ятьох дітей. У неї загинув чоловік в автокатастрофі, і вона залишилася сама з дітьми. Єдиним її проханням було допомогти придбати двоярусні ліжка, бо живе з дітьми в тісній кімнаті, і їм просто ніде спати. Отож, щоб вона не віддала дітей у інтернат, з’являється така організація, як наша, і допомагає їй. А потреби в людей різні – комусь потрібен небайдужий сусід, який може припильнувати дитину, або люди, які час до часу принесуть м’яса, фруктів. І такі добрі справи допоможуть людям самотужки виховувати своїх дітей, а не віддавати в інтернат”, – пояснює Валентина Ведровська.

Рік роботи на благо іншим

22 червня Благодійному фонду “Із янголом на плечі” офіційно виповнився рік. За цей час учасники фонду зуміли допомогли чимало потребуючим, і уже мають певні досягнення. До слова, щодня кількість бажаючих долучитись до фонду та допомагати іншим лише збільшується. Тож назва фонду символічна. Адже саме тих людей, які жертвують свій час, сили і кошти іншим називають янголами. Серця цих людей наповнені любов’ю і вірою у краще. Тож вітаємо всіх, хто допомагає фонду коштами, діями, порадами та молитвами. Та бажаємо натхнення надалі звершувати добрі справи на благо іншим.Принагідно усі, хто бажає допомогти фонду й надалі працювати на благо інших, можуть  щомісяця надсилати бодай 20, 30, чи 50 гривень на рахунок благодійників.  Щоб кожного місяця жертвувати фонду кошти, необхідно: зайти у Приват24 в розділ “усі послуги”, “регулярні платежі (календар)”, далі натиснути “створити новий регулярний платіж”, де нижче вказати код ЄДРПОУ: 41411833, вибрати: БФ “Із янголом на плечі”. Згодом перейти до налаштування регулярного платежу, де вибрати дату, суму, необхідну карту тощо.

“Дітей потрібно просто любити!”

Юрій Федечко, директор благодійного фонду
“Із янголом на плечі”

– Держава виділяє близько семи тисяч гривень на місячне проживання однієї дитини в інтернаті. Тобто коштів достатньо, але маємо проблему їх правильного розподілу і контролю. Чомусь у суспільстві прийнято вважати, що дітям у дитбудинках і інтернатах бракує одягу, взуття, їжі. Насправді це не так. Наприклад, у інтернатах, де мешкає 100-150 дітей, лише п’ять – сім з них є круглими сиротами. Решта – діти, які мають батьків, родину. Більшість із них навідують своїх дітей, привозять їм одяг, їжу.
Щоправда, діти у дитбудинках та інтернатах справді потребують вражень, спілкування та уваги. Більшість людей приїздить до дітей лише на великі свята. Як от День Св. Миколая. Вони дарують щось дітям, або навіть приїздять до них поспілкуватись, а потім думають, що увесь рік можуть нічого більше не робити. А діти потребують уваги кожен день, а не раз на рік…
Також люди привозять купи одягу і взуття. До речі, діти в інтернатах ще й перебирають цими речами: навіть не дивляться на одяг, який уже був у вжитку. Згодом ці діти підуть в самостійне життя, де потрібно заробляти гроші, і якось на них виживати. Тому та послуга, яку їм зробили люди, що давали занадто багато, згодом для самих дітей погано обернеться. Бо їх потрібно готувати до того, що незабаром доведеться самостійно заробляти і виживати.
Тому, власне, наш фонд робить акцент на дозвіллі дітей із дитбудинків та інтернатів. Відтак нещодавно байкерський клуб Huligan провів акцію: байкери возили дітей на своїх мотоциклах. Retro Auto&Moto Bazar Lviv періодично організовує різні події, куди запрошує наших дітей. Квест-кімнати Xroom запрошують діток взяти участь у квестах. А також нещодавно у Буківському дитячому будинку-інтернаті (Старосамбірський район) провели свято краси. Був справжній подіум, по якому ходили діти. До цього кожному зробили зачіску, макіяж, гарно одягли. З нами приїхав співак Назар Савко, який оцінював дівчат. Кожній давав позитивну оцінку, і підкреслював їх достоїнства. Повірте, дівчата розквітали просто на очах! Тобто дітям бракує саме такого – свята, радісних емоцій, любові, тепла, компліментів.
Стосовно реформування системи інтернатів, то вважаю, що до кожної дитини потрібен індивідуальний підхід. Тобто закрити усі інтернати і повіддавати дітей у їх сім’ї або у будинки сімейного типу – неправильно. Насамперед має бути чітка атестація тих людей, які братимуть собі діток на проживання. Бо ж знайдуться люди, які підуть на це, зважаючи на державні дотації, за які житимуть, а з дітьми може чимось поділяться, а може й ні. Знову ж таки є чимало людей, які справді люблять дітей, і радо на таке підуть саме через теплі почуття до них.
Стосовно сьогоднішньої системи інтернатів, то люди працюють там неохоче, бо зарплати низькі. Людей, які справді люблять дітей, там дуже мало. Тим паче в інтернатах і дитбудинках, де мешкає 100-150 дітей, вихованці взагалі не відчувають жодної уваги. Бо зазвичай вихователь доглядає за 40-50 дітьми. Водночас маємо розуміти, що волонтери приїжджають у дитбудинок чи інтернат раз на місяць, а вихователі та інші працівники з цими дітьми перебувають кожного дня. Ввечері вони повертаються втомленими додому, де є власна сім’я, членам якої теж потрібно приготувати вечерю і приділити увагу. Тому за таку маленьку зарплату важко не перегоріти, тож з часом люди, які наче й люблять дітей, починають шукати нову роботу. Певен, робота у інтернатах та дитбудинках має бути високооплачуваною!

Обсуждение закрыто.